Коли дійсність стає прикордонням: між життям і смертю, між світом і ніщотою, — мусиш триматися за правду, бодай безжальну й темну, але непохитну. Мілітарний горор не дає читачу перепочинку й порятунку. Оповідання цієї збірки не знаджуватимуть утечею, не назвуть усе наприкінці нетривким жахіттям. Ясно й безкомпромісно вони засвідчать єдине: що саме залишиться наприкінці. Те, що не поглинає найчорніша темрява. Бо в усіх цих творах є спільне: посеред ніщоти, нечіткої, жорстокої та безмежної (війні, горю, самознищенню, смерті нема кінця та краю), оприявнюється дещо незникоме, брутально-непохитне.